« 1939-1945.Пам’ятаємо.Перемагаємо»

Ніхто не забутий.
На полі ніхто не згорів:
Солдатські портрети
На вишитих крилах пливуть…

І доки є пам’ять в людей,

І живуть матері,

Допоки й сини, що спіткнулись об кулі,

Живі!

В. Симоненко

День пам’яті та примирення, День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні для всіх – особливі дні. Подвиг, здійсненний нашими дідами і прадідами, настільки великий, що його масштабність із часом стає лише яскравішою і помітнішою. Ці дні викликають відчуття безмежної гордості за наш народ та водночас уособлюють героїзм і вічну скорботу за мільйонами нерозквітлих українських доль, нездійснених мрій і задумів. Ми у вічному боргу перед тими, хто в жорстокій битві отримав Славетну Перемогу, хто у післявоєнні роки відбудовував зруйновану країну.

Кривушівський НВК долучився до лозунгу « 1939-1945.Пам’ятаємо.Перемагаємо». Учні діляться спогадами про своїх рідних. Вічна пам'ять та велика вдячність героям за їх непосильний внесок у мир та спокій наших домівок.

Твір

учениці 6 класу

Кривушівського НВК

Бойко Валерії

Навіки у пам'яті

Війна - це слово означає біль. Скільки лиха вона принесла. Багато сліз було пролито, багато горя. Мої рідні - фронтовики. Наша родина береже пам'ять про них. Їхні розповіді передаються із покоління у покоління. Завжди, а особливо напередодні свята, слухаючи спогади про тогочасне життя моїх предків, я уявляю, яким довгожданим був великий день - 9 травня 1945 року. 

Мій прапрадід – Демченко Роман Єрмолайович (1908- 1942). У 1941 році пішов добровольцем  на фронт. Звідти не повернувся.

Прапрабабуся – Демченко Ольга Василівна­­­ залишилася сама з трьома дітьми. На її долю випало чимало випробувань. Була свідком великої трагедії: бачила, як німці підпалили приміщення сільської школи та магазин. Під час війни працювала санітаркою. У 1943 році була поранена. Розповідала вона про війну зі сльозами на очах, говорила про те, що  німці постійно  приходили до їхньої  хати  за їжею.

ЇЇ сестра була відправлена на примусові роботи до Німеччини. Перебуваючи на примусових роботах, виснажливо працювала, голодувала, часто хворіла.

Після війни повернулася до свого рідного села.

 Прадід – Сорокін Олександр Григорович (1930р.н). З десяти років працював у колгоспі. Привозив на конях їжу та воду, допомагав перевозити поранених. Був нагороджений орденами та медалями за участь у війні.

ЇЇ сестра була відправлена на примусові роботи до Німеччини. Перебуваючи на примусових роботах, виснажливо працювала, голодувала, часто хворіла.

Після війни повернулася до свого рідного села.

Прадід – Сорокін Олександр Григорович (1930р.н). З десяти років працював у колгоспі. Привозив на конях їжу та воду, допомагав перевозити поранених. Був нагороджений орденами та медалями за участь у війні.

Твір

учениці 7 класу

Кривушівського НВК

Кравченко Владислави

Ніколи не забуду

Війна – це завжди втрата людського життя, біль, страх. Людство постійно воює. Ці війни несуть за собою лише розруху, горе та страждання.

Хочу розповісти про свого прапрадіда – героя війни Коритька Трохима Васильовича.

Коли німецькі загарбники напали на наші землі, прапрадід Трохим був молодим. У нього була жінка та четверо дітей. Він пішов на війну, хоча діти були дуже маленькими, але ж треба було захищати свою Батьківщину та майбутнє дітей. Дружина з дітьми залишилася в селі та молила Бога, щоб її чоловік повернувся живим.

Усі роки війни дід служив у частині, в якій ремонтували військову техніку.Трохим Васильович розповідав, як у запеклі бої під Сталінградом, під звуки гармат, ремонтував танки. «Приходилося не лише ремонтувати техніку, але й виносити з бою  поранених бійців».Скільки болю та жаху він натерпівся! Але був готовий пожертвувати своїм життя за наше майбутнє.

Холод, голод, жахливі картини війни – усе це не зламало бойового характеру прапрадіда. Він пройшов аж до Берліну.

Усі сили та здоров’я Трохим Васильович залишив на війні і в спогадах говорив: «Якби  прийшлось ще раз через таке пройти, то я пішов би знову захищати  свою неньку Батьківщину».

Прапрадід прожив 90 років. У нього було багато медалей «За відвагу».

Я дуже пишаюся своїм відважним прапрадідусем. І хочу, щоб в нашій країні завжди був мир.