Твір

учениці 4 класу

Кривушівського НВК

Лях Софії

Ніколи знову

  Про події 1941 року я знаю не лише з книг, а й із спогадів  моєї бабусі Патинко (Кудаш) Надії Антонівни, яка розповіла мені про мого прапрадіда Кудаша Михайла Івановича.  Народився він у 1922 році у с. Кривуші.  

Коли хлопцеві виповнилось 17 років розпочалася війна. У 1941 році юнак не вагаючись йде до військової частини  Кременчука,  де приписує собі один рік до повноліття. Його беруть на строкову службу і направляють до м. Полтава  у військове училище на курси офіцерів, де він здобув звання капітана. У складі війська «Піхотинець» вів боротьбу проти німецьких загарбників. 

 Свою мужність виявив і менший брат Михайла - Антон Іванович. У свої 14 років він працював на заводі м. Кременчука  (зараз завод «Дормаш»), на якому виготовляли боєприпаси для фронту. Важкий труд, довгі недоспані ночі - все пережив юнак.

   За відвагу і мужність у бою прапрадідуся  Кудаша Михайла Івановича, який дійшов до стін Берліна, було нагороджено орденом Червоної Зірки.

   Наслідуючи героїчні вчинки своїх дідів, прадідів, мій тато Лях Роман Олександрович, командир взводу, четвертий рік захищає нашу рідну Україну на Донеччині. Він теж має медалі за сумлінну службу.

   Я дуже пишаюсь своїми рідними. Але хочу, щоб більше ніколи не було потреби  захищати свою землю.

   Моє найбільше бажання - МИР на всій планеті!